Завдання та зміст фізичного виховання в дошкільному закладі визначаються вимогами Базового компонента дошкільної освіти в Україні, освітньою программою для дітей від 2 до 7 років «Дитина». Організація фізкультурно-оздоровчої роботи в дошкільному навчальному закладі здійснюється відповідно до інструктивно-методичних рекомендацій Міністерства освіти і науки України щодо організації фізкультурно-оздоровчої роботи в дошкільному закладі від 16.08.2010 № 1/9-563.

         Зміцнення здоров'я, удосконалення роботи всіх фізіологічних систем дитячого організму, набуття рухового досвіду забезпечується цілим комплексом за гартувальних процедур та різноманітними формами роботи з фізичного виховання.

         Ми повинні прагнути, щоб діти отримували задоволення від самої рухової діяльності, діставали насолоду від виконання фізичних вправ і досягнутих результатів у власному фізичному вдосконаленні.

         Загальновідомим є твердження науковців у галузі фізіології, що однією з особливостей розвитку дитини-дошкільника є її природна потреба в русі. Відомий російський лікар М. Амбодік іще в ХYІІІ ст. наголошував: «Недостатність у рухах тіла є основною причиною повільного народження дитячого тіла. Нерухоме перебування на одному місці будь-якій людині, а особливо малюкам, заподіює велику шкоду. Тіло без руху подібне до стоячої води, що пліснявіє, псується і гине».

         Розрізняють довільну рухову активність, що проявляється в процесі самостійної рухової діяльності дітей, та цілеспрямовану – в процесі проведення організованих форм роботи фізичного виховання, де рухова активність нормується за обсягом та інтенсивністю рухів, а також за тривалістю рухового компонента в режимі дня. Обсяг, зміст і моторна щільність довільної та цілеспрямованої рухової активності дітей під час перебування їх у дитсадку становлять руховий режим дошкільного навчального закладу.

         За результатами досліджень Е. Вільчковського, встановлено норми оптимального рухового режиму з урахуванням функціональних потреб дитячого організму та пори року: влітку – 18-20 тис. кроків на день, восени – 15- 16,5; взимку – 16,5 – 18 та навесні – 16 – 17,5.

         За твердженням О Сударєва, гігієнічною нормою є такі величини рухової активності, які повністю задовольняють біологічну потребу в русі, відповідають функціональним можливостям організму, сприяють зміцненню здоров'я дітей та їхньому гармонійному розвитку. За його визначенням, стан організму при нормі рухової активності характеризується такими показниками:

-          добра резистенція до негативних впливів з боку зовнішнього природного середовища;

-          низький рівень захворюваності;

-          високий рівень функціональних можливостей;

-          адекватність реакцій на фізичні навантаження;

-          висока фізична працездатність;

-          помірні енергетичні затрати при м’язовій діяльності;

-          рівномірність у розвитку основних рухових якостей.

            У період дошкільного дитинства вкрай актуально розвинути в дітей такі фізичні якості, як спритність, сила й витривалість. Здорову дитину легше виховувати, вона швидше оволодіває необхідними вміннями та навичками, краще пристосовується до змін навколишніх умов. І якщо враховувати анатомо-фізіологічні та психологічні особливості дитини, можна в потрібному напрямку впливати на розвиток дитячого організму.

         Недостатність рухової діяльності, навпаки, призводить до кволості, ослаблює організм і його стійкість до різних захворювань. Малорухливість (гіподинамія) негативно позначається на розумовому розвитку, знижує працездатність. це свідчить про тісний взаємозв'язок розумового та фізичного розвитку.

         Щоденне виконання фізичних вправ, участь у рухливих іграх, тривалі прогулянки є необхідною умовою створення оптимального рухового режиму, який відповідав би біологічній потребі організму дитини. Фізичні вправи з дошкільнятами треба проводити за певною системою.

         На початку дня після сну дитина має виконати ранкову гімнастику, що має оздоровлювальний вплив, особливо якщо вона проводиться на свіжому повітрі. Щоб уникнути одноманітності і постійно підтримувати у дітей інтерес до рухової діяльності, доцільно проводити ранкову гімнастику не лише в традиційній, а й в інших формах, як от:

-          рухливі ігри;

-          оздоровчі пробіжки;

-          вправи на тренажерах (бігова доріжка, дитячий еспандер, диск «Здоров'я» тощо);

-          комплекс музично-рухових вправ;

-          вправи на смузі перешкод.

            Неабияке значення для оптимізації рухового режиму дошкільників має і гімнастика після денного сну. У молодших дошкільників гімнастику після сну доцільно проводити за методикою відомого експерта з фізичного виховання М. Єфименка. Діти ж старшого дошкільного віку після розминки у ліжках повинні виконати самомасаж, вправи на доріжках «Здоров'я», можуть повправлятися на тренажерах під керівництвом вихователя.

            Гімнастика після сну обов’язково має містити:

-          коригуючі вправи, спрямовані на профілактику плоскостопості та порушень постави;

-          вправи гімнастики «хатха -йоги».

            У комплексі гімнастики після сну фізичні вправи обов’язково повинні поєднуватись із загартувальними процедурами.

            Однак найсуттєвіше значення для створення повноцінного рухового режиму має прогулянка. Щодня під час прогулянки вихователі повинні проводити фізкультурні комплекси з дітьми. У ті дні, коли у групах передбачене фізкультурне заняття, яке проводить вихователь з фізичного виховання, фізкультурні комплекси повинні мати менш інтенсивний характер.

            Фізкультурний комплекс обов’язково містить:

-          оздоровчий біг;

-          рухливі ігри та фізичні вправи;

- індивідуальну роботу з розвитку рухів.

            Оздоровчий біг діти повинні виконувати щодня. Крім прогулянки він доцільний під час :

-          ранкової гімнастики;

-          фізкультурних занять.

            Для оптимізації рухового режиму важливе місце мають фізкультурні заняття. Вони проводяться інструктором з фізичного виховання двічі на тиждень та вихователем один раз на тиждень у кожній віковій групі. Крім традиційних застосовують такі види занять з фізкультури:

-          ігрові;

-          заняття-тренування;

-          сюжетно-ігрові;

-          заняття на спортивних комплексах та тренажерах;

-          заняття-заліки (поквартальні ігрові діагностичні заняття);

-          заняття із серії «Піклуюся про своє здоров'я»;

-          заняття, що будуються на танцювальному матеріалі.

Важливе значення у роботі з дітьми мають спортивні свята та розваги. Вони піднімають настрій, збадьорюють дітей, сприяють удосконаленню їхніх рухових навичок. Їх доцільно проводити систематично:

-          День здоров'я – раз на місяць;

-          Тиждень здоров'я – тричі на рік;

-          спортивні свята – тричі на рік;

-          ігри-змагання між вихованцями груп – двічі на рік.

Щодня під час проведення різних видів фізкультурно-оздоровчої роботи  слід навчати дітей елементів ігор спортивного характеру, як от:

-          бадмінтон;

-          городки;

-          баскетбол;

-          волейбол;

-          футбол;

-          хокей.

            Безперечно, ефективність всієї  фізкультурно-оздоровчої роботи в дошкільному закладі насамперед зумовлюється творчим підходом педагогічного колективу. Тут неприпустимі формалізм, механічне бездумне використання методики і чужого досвіду. Дуже важливо систематично аналізувати ефективність рухового режиму, його вплив на фізичний розвиток і стан здоров'я дітей, своєчасно вносити корективи, виправляти упущення. Така цілеспрямована робота всього колективу дошкільного закладу в співдружності з сім'єю – запорука успіху в справі виховання і розвитку дошкільнят.

З першого кроку дитини починається її шлях у безмежний світ пізнання, який не можливий без рухової активності дитини, бо саме в русі появляється особливість темпераменту кожної дитини, закладаються її основи майбутніх знань. Рух допомагає дитині наблизитись до об'єктів уваги, до оточуючих предметів, навколишнього світу. Наблизившись до них, дитина починає їх вивчати з допомогою дотику і ця тактильна чутливість дає можливість краще вивчати геометричні розміри предметів, відчути їх на дотик. Рух є складовою частиною фізичного розвитку дитини, адже розвиток починається з намагання щось підняти, підтягнутись. Проте саме в дошкільному віці закладаються основи майбутнього розвитку дитини. І якщо до 5 років дитина не отримує необхідних навиків із фізичної культури, то в майбутньому вади отримані в дитинстві загальмують загальний розвиток дитини, тому досить важливе місце в житті дитини в д/с займає прогулянка, як одна з складових моментів режиму, що здійснює перехід від однієї форми занять до іншої. Прогулянка - найбільш сприятливий час для проведенню різноманітних фізичних вправ та рухливих ігор. Засоби фізичного виховання підбираю з урахуванням періоду року та погодних умов; раціонально використовую обладнання та фізкультурний інвентар на майданчику; активізую самостійність дітей, створюю у них позитивні емоції, стимулюю індивідуальні можливості кожної дитини. Успішна організація самостійної рухової діяльності дітей залежить від їх фізичної підготовленості та наявного рухового досвіду. Тому, під час прогулянок спрямовую їх на удосконалення рухів та повторення ігор, які вже знайомі дітям. Підвищую рухову активність під час ігор та сприяю спілкуванню дітей. Ігри, у яких вони беруть участь підгрупою, більш тривалі та рухливі, ніж індивідуальні ігри.

Основні умови підвищення рухової активності дітей в іграх я вважаю такі:

1. Правильний підбір іграшок, достатня кількість рухових іграшок, зручне їх розміщення для ігор, новизна ігрового матеріалу;

2. Своєчасна допомога дитині у виборі іграшки, сюжету та змісту гри, особливо при переході від одного режимного моменту до іншого;

 3. Збагачення рухових навичок дітей у процесі гри з різними іграшками та предметами;

4. Організація активного спілкування дітей в іграх. В усіх вікових групах протягом дня провожу 4-5 рухливих ігор, а влітку 5-6. Одну з них планую на майданчику вранці, під час ранкового прийому та огляду дітей. В основному це гра середньої рухливості, яку раніше розучила з дітьми. У цей час пропоную окремим дітям тренування з м'ячем, пострибати зі скакалкою. Заохочую тих дітей, що проявляють самостійність, за власною ініціативою повторити вправи, які їм до вподоби. Загальна тривалість виконання вправ та участь в іграх під час прийому для дошкільнят різних вікових груп від 15 до 20 хвилин. Кожний тиждень з дітьми розучую одну рухливу гру, яка повторюється протягом місяця 4-6 разів, залежно від складності її змісту. Крім того, кожний місяць провожу по 8-10 рухливих ігор, які були розучені раніше. При розподілі ігор та фізичних вправ протягом дня враховую співвідношення програмного матеріалу, який планую на занятті з фізичної культури (як в залі, так і на майданчику), з щоденними вправами та іграми, які виконуються дітьми під час ранкової та вечірньої прогулянок. Застосовуючи ці засоби, враховую період року та погодні умови. У теплий період (влітку, травень та вересень) реальні для виконання практично всі рухи, а також ігри де переважає біг та метання, ігри-естафети. Восени та ранньою весною до змісту прогулянок вношу різноманітні вправи з рівноваги, з м'ячами, обручами, скакалками, рухливими іграшками.

Організовую їх у непогожу погоду на веранді або під навісом. Взимку планую ходьбу по колоді, снігових валах, метання в ціль та ін., катання на санчатах, лижах та ковзанах. У будь-яку пору року під час прогулянок широко застосовую рухливі ігри. Якщо дозволяють погодні умови, з метою закріплення та удосконалення навичок в основних рухах, розвитку спритності та швидкості, починаючи з середньої групи, дітям пропоную виконання вправ у певній послідовності, використовуючи смугу "перешкод" (колода, дуги, обруч та пролізання, ходьба по закопаних у землю автомобільних покришках). Оскільки названі вправи вже вивчалися з дітьми під час занять, то виконання їх на смузі «перешкод» не викликає особливих ускладнень у дітей. Значне місце на прогулянці відводиться вправам спортивного характеру, які планую залежно від періоду року (взимку - катання на санчатах, ковзання на льодових доріжках; ходьба на лижах; весною та влітку - катання на велосипеді або самокаті, роликових ковзанах). Регулярно впроваджую їх під час прогулянок, активізую рухову діяльність дітей, особливо в несприятливих погодних умовах (низька температура, сніг). Важливим моментом у розподілі ігор та вправ під час прогулянок є чергування фізичного навантаження з відпочинком, більш інтенсивних фізичних вправ з менш рухливими. Наприклад, якщо діти вправлялися у метанні торбинок з піском у ціль або прокочували м'яч одне одному, їм після цієї вправи пропоную гру з бігом «У ведмедя у бору» або «Знайди собі пару».

Епізодично допускаю застосування одного й того самого руху під час вправлення на якому не-будь приладі та в руховій грі. При проведенні ігор та вправ застосовую різні способи організації дітей. Так, рухливі ігри провожу зі своєю групою. Кожну гру повторюю 3-5 разів. У вправах спортивного характеру беруть участь також всі діти. Зміст рухової діяльності дітей різної статі має деяку специфіку. Зокрема, у процесі ігор у хлопчиків більше місце займають рухи швидкісно-силового характеру (біг, метання предметів в ціль та на дальність, лазіння). Дівчатка віддають перевагу іграм з м'ячем, стрибкам (зі скакалкою у старших групах), вправам з рівноваги (ходьба по колоді або лаві). Намагаюся збагатити прогулянки рухливими іграми та фізичними вправами, не забуваю знижувати наприкінці гри рухову активність дітей. Цим забезпечую спокійний перехід їх до обіду та денного сну. Доцільно розподіляю рухову активність дітей протягом перебування їх у дошкільному закладі. Особливої уваги потребує друга половина дня, коли часто проводяться малорухливі та спокійні види діяльності у дошкільнят. Тому, на вечірній прогулянці застосовую більш динамічні засоби фізичної культури (основні рухи, вправи спортивного характеру, ігри, естафети). У керівництві руховою діяльністю дітей під час прогулянки виділяю 2 етапи. Спочатку з'ясовую у дитини інтереси до ігор та вправ, взаємовідносини з однолітками, виявляю їх рухову підготовленість.

Для розвитку самостійної діяльності дітей створюю необхідні умови: своєчасно допомагаю кожній дитині у виборі гри та вправ, фізкультурних посібників. На цьому етапі застосовую такі методи та прийоми: спільне виконання вправ дитини зі своїми однолітками, пояснюю та показую більш складні елементи рухів, заохочення. Основним напрямком у керівництві руховою активністю дітей у процесі самостійної діяльності є збагачення їх різноманітними рухами. На другому етапі здійснюю більш інтенсивний вплив на рухову активність дітей. Малорухливих дітей залучаю до діяльності, яка сприяє розвитку інтересу до ігор та фізичних вправ. Дуже рухливих та збудливих дітей спрямовую на вправи, які вимагають від них точності рухів (метання в ціль, вправи у рівновазі), стримую їх від значної рухливості і сприяю формуванню уваги та стриманості. Індивідуальний підхід до дітей застосовую з урахуванням інтересу дитини до ігор та різних фізичних вправ. Рухова активність дітей залежить від комплексного впливу генетичних та соціальних факторів. Тому режим рухової активності дошкільнят передбачає диференційований підхід до дитини, стимулювання ігрової діяльності у малорухливих дошкільників, залучення їх до виконання основних рухів та вправ спортивного характеру під час прогулянок. Як вихователь, добре знаю стан здоров'я, фізичний розвиток, рухову підготовленість, особливості поведінки та інші показники індивідуального розвитку дитини. У процесі самостійної рухової діяльності діти в основному самі регулюють фізичне навантаження, змінюючи більш інтенсивні рухи менш інтенсивними і за необхідністю роблять паузи.

Спостерігати за станом самопочуття дітей, здійснювати індивідуальне керівництво їх діяльністю. Рухи необхідні для нормального росту та розвитку дитини, як і повноцінне її харчування. Фізичні вправи не тільки розвивають та зміцнюють дитячий організм, попереджують різні захворювання, а також є одним із ефективних засобів лікування та відновлення сил дитини після хвороби. Діти, які систематично виконують фізичні вправи відрізняються бадьорістю, життєрадісністю, оптимізмом та високою працездатністю як до фізичних, так і до розумових навантажень. Індивідуальну роботу спрямовувати на активізацію малорухливих дітей, покращення фізичної та рухової підготовленості більш слабких дошкільнят. Враховувати індивідуальні особливості дітей, одним з них надавати допомогу у виконанні вправ, а іншим нагадувати, як їх робити, підбадьорювати та оцінювати рухові дії. Деяким дітям пропонувати відпочити, попереджуючи їх втому та занадто велике перегрівання від рухової діяльності. Особливого підходу потребують діти, рухова активність яких обмежується після перенесених хвороб. Радитись з лікарем, які вправи їм можна виконувати і в яких іграх брати активну участь. Поступово цим дітям пропонують більш інтенсивні рухи та динамічні ігри.

Слідкувати, щоб діти частіше вправлялися в тих способах виконання рухів, якими вони володіють гірше. Підтримувати бажання дитини допомагати своїм одноліткам оволодіти важкою для них вправою. Наприклад, у старших групах – стрибки зі скакалкою, кидання баскетбольного м'яча в кошик. Таким чином, самостійна рухова діяльність має виняткове значення для формування у дитини звички та потреби у систематичному виконанні фізичних вправ і впливає на всебічний її розвиток. Поряд з закріпленням та удосконаленням різних рухових дій у дітей формується почуття колективізму, виховується товариськість, доброзичливість до своїх товаришів, впевненість у своїх силах.

Вплив музики на розвиток творчої діяльності дітей дуже великий. Музика викликає у дітей емоційний відгук раніше інших видів мистецтва. Музичне виховання сприяє розвитку мови, емоцій, рухів, дає дітям радість, спонукає до активності, збагачує яскравими художніми враженнями. Музика приносить задоволення навіть 3-ох-4-ох місячному немовляті: спів, звуки металофона викликають у немовляти спочатку зосередження, а потім посмішку. Чим старше діти, тим яскравіші і багатші позитивні емоції, викликані музикою.
Дошкільне дитинство – пора найбільш оптимальна для залучення дитини до світу прекрасного. Величезне значення в зв'язку з цим набуває особистість вихователя. Від його морального обліку, рівня знань, професійної майстерності і досвіду залежить кінцевий результат виховання дошкільника.
         Педагогу-вихователю важливо не тільки розуміти і любити музику, вміти виразно співати, ритмічно рухатися і в міру своїх можливостей грати на музичних інструментах. Найсуттєвіше – вміти застосувати свій музичний досвід.
           Виховуючи дитину засобами музики, педагог повинен розуміти її значення для всебічного розвитку особистості і бути її активним провідником у життя дітей. Дуже добре, коли діти в вільні години водять хороводи, співають пісні, підбирають мелодії на металофоні. Музика повинна пронизувати багато сторін життя дитини. Направляти процес музичного виховання в потрібне русло може лише той, хто невідривно працює з дітьми, а саме – вихователь. Але для цього вихователь повинен мати необхідні знання в області музики. У   навчальних закладах майбутні вихователі отримують широку музичну підготовку: вчаться грати на інструменті, співати, танцювати, опановують методику музичного виховання. У дитячому садку роботу по підвищенню рівня музичних знань, розвитку музичного досвіду колективу педагогів веде музичний керівник.
         Тим часом з вихователя не знімається відповідальність за проведення музичного виховання в групі, з якою він працює, навіть якщо в дитячому садку є дуже досвідчений музичний керівник.

         Вихователь зобов'язаний:

• Розвивати самостійність, ініціативу дітей у виконанні знайомих пісень, хороводів в різних умовах (на прогулянці, ранковій гімнастиці, заняттях), сприяти тому, щоб діти висловлювали свої музичні враження в творчих іграх.
• Розвивати музичний слух, почуття ритму дітей в процесі проведення музично – дидактичних ігор.
• Поглиблювати музичні враження дітей шляхом слухання музики в аудіо записі.
• Знати всі програмні вимоги з музичного виховання, весь репертуар своєї групи і бути активним помічником музичного керівника на музичних заняттях.
• Проводити регулярні музичні заняття з дітьми своєї групи в разі відсутності музичного керівника (через відпустку або хвороби).
         

Вихователь повинен здійснювати музичне виховання, використовуючи всі форми роботи: спів, слухання музики, музично-ритмічні рухи, гра на музичних інструментах. Навички для такої роботи вихователь отримує під час спеціальної підготовки в навчальних закладах і за допомогою спілкування з музичним керівником на різних консультаціях, семінарах та практикумах.
Працюючи з вихователем, музичний керівник розкриває перед ним зміст майбутніх музичних занять. Розучує практичний матеріал. Звичайно, музичний керівник знайомить вихователів і з тими черговими завданнями, які він ставить в процесі роботи над змістом програми навчання. Це допомагає їм разом спостерігати за успіхами кожної дитини. Виявляти тих дітей, кому потрібна додаткова допомога, намічати шляхи цієї допомоги.
           Крім того, така робота дозволяє музичному керівнику, враховуючи можливості кожного вихователя, вміло використовувати його в процесі музичних занять. Буває так, що один рухається добре, а співає фальшиво. Інший володіє хорошим голосом, але не ритмічний. Відмовки вихователів від участі в музичних заняттях з посиланням на невміння рухатися або нерозвинений слух зовсім не переконливі. Якщо у вихователя слабкі слухові уявлення, недостатньо чиста інтонація, він може, знаючи програмний матеріал і репертуар, постійно залучати до виконання пісень добре співаючих дітей, а сам лише підспівувати їм. Для слухання музики він може використовувати аудіозапис.
          Участь вихователя в музичному занятті залежить від віку групи, музичної підготовленості дітей і конкретних завдань даного заняття. Особливо важливо брати участь вихователю в роботі з молодшими групами, де йому належить головна роль в грі, танці, пісні. Чим молодші діти, тим активніше доводиться бути вихователю: надавати допомогу дитині, стежити щоб діти були уважні, спостерігати, хто і як проявляє себе на занятті.
         У старшій  групі дітям надається більше самостійності, але все ж, допомога вихователя необхідна.
         Яка б не була висока педагогічна кваліфікація музичного керівника, жодне з основних завдань музичного виховання не може бути задовільно вирішене, якщо воно проводиться без участі вихователя, а також, якщо музика звучить для дітей тільки в ті дні, коли приходить музичний керівник, якщо з дітьми співають, грають і танцюють тільки на музичних заняттях.
         Що ж конкретно повинен робити вихователь в ході типового заняття?
У першій частині заняття велика його роль в процесі розучування нових рухів. Він бере участь в показі всіх видів вправ поряд з музичним керівником, що дозволяє дітям одночасно розвивати своє зорове і слухове сприйняття. Вихователь, оскільки не сидить за інструментом, бачить всіх дітей, може по ходу дії давати відповідні вказівки і робити зауваження. Вихователь повинен пропонувати точні, чіткі і красиві зразки рухів у всіх видах вправ, за винятком образних. У подібних вправах вихователь дає приблизні зразки, так як ці вправи спрямовані на розвиток творчої активності дітей.
           У другій частині заняття при слуханні музики вихователь в основному пасивний. Виконує музичний твір і проводить по ньому бесіду музичний керівник. Вихователь може допомогти дітям при аналізі музики навідними питаннями, образними порівняннями, якщо діти самі вагаються з відповіддю. Головним чином, вихователь на особистому прикладі показує дітям, як треба слухати музику, коли це необхідно, робить зауваження стежить за дисципліною.
         Під час розучування нової пісні вихователь співає разом з дітьми, показуючи правильну артикуляцію і вимову.
          Для знайомства дітей з новою піснею, вихователь, що володіє хорошими музичними даними – голосом, чистою інтонацією, може виконати пісню сольно. Як правило, подібне знайомство з новим твором викликає жвавий емоційний відгук у дітей. Уміння музичного керівника співати, танцювати, грати на інструменті для дітей є природним, тоді як, подібні вміння вихователя викликають великий інтерес і бажання наслідувати.
          На другому етапі розучування пісні вихователь співає разом з дітьми, одночасно стежить, чи всі діти активні, чи правильно вони передають мелодію, вимовляють слова.
         Поза музичними заняттями, при закріпленні пісні, не можна вчити з дітьми слова без мелодії. Музичні акценти не завжди збігаються з текстовими. При виконанні пісні на занятті з акомпанементом діти будуть зазнавати труднощів. Подібні нюанси відпрацьовуються музичним керівником на групових або індивідуальних заняттях з вихователями.
         На третьому етапі розучування (на 5 - 6 заняттях), коли діти вже виразно виконують пісню, вихователь з дітьми не співає, так як завданням цього етапу є самостійне емоційно – виразний спів без підтримки голосу дорослого. Діти повинні абсолютно самостійно почати пісню після вступу або без нього, виконати всі динамічні відтінки, своєчасно закінчити спів. Виняток становить спів пісень з дітьми молодших груп, де не сформований досвід хорової діяльності та допомога дорослого необхідна.
          При розучуванні з дітьми несюжетних ігор, вихователь дає роз'яснення, вказівки, зауваження по ходу гри, може включитися в гру при першому її виконанні або тоді, коли гра вимагає рівної кількості пар дітей. З малюками вихователь грає на всіх етапах розучування гри.
          У сюжетних іграх вихователь є або тільки спостерігачем, дає вказівки, або (в складній грі, а також в групах молодшого віку)  бере на себе одну з ролей. Гру дітей переривати не слід. Після того, як гра закінчена, вихователь дає необхідні роз'яснення, вказівки і діти грають повторно. Вихователь, спостерігаючи гру дітей, допомагає музичному керівнику порадою - підказує, що ще не виходить, які рухи слід розучити у вправах для подальшого вдосконалення.
            Так само вихователь діє і під час виконання танців. Новий танець – парний, трійками, елементи якого діти розучили в процесі вправ, вихователь показує разом з музикантом або з дитиною, якщо танець виконується під акомпанемент музичного керівника. В процесі розучування вихователь дає вказівки, допомагає правильно виконувати рухи, підказує зміну руху, звертаючи увагу на зміни в музиці, танцює з дітьми, у яких немає пари. На заключному етапі розучування діти танцюють самостійно.
          У танцях за участю дорослого, де дії зафіксовані автором рухів, вихователь завжди у всіх вікових групах танцює разом з дітьми.

Безпека життєдіяльності дітей –

важливий аспект освітнього процесу в ЗДО

Керуючись документами, що регламентують діяльність ДНЗ (Закони України “Про дошкільну освіту”, “Про охорону дитинства”, “Про попередження насильства в сім’ї”, Конвенція ООН “Про права дитини”), зазначимо: провідним завданням сучасної системи освіти є виховання дитини в дусі відповідного ставлення до власного здоров’я, безпеки життя, здоров’я оточуючих як найвищої індивідуальності та суспільної цінності.

Охорона життя дитини є пріоритетним завданням системи дошкільної освіти, реалізація якого сприяє збереженню та зміцненню здоров’я малюків, дає поштовх до його формування та відновлення. Саме у цьому віці у дитини формуються основи здорового способу життя, норми безпечної поведінки.

Безпека життєдіяльності дитини – це формування у неї свідомого ставлення до збереження особистого життя здоров’я шляхом надання теоретичних знань, практичних умінь, вправляння у практичних ситуаціях.

Отже, освітній процес у ЗДО повинен бути зорієнтований на формування безпечної поведінки дошкільнят у дозвіллі, серед людей, предметів природи, що на сучасному етапі є дуже актуальним.

Актуальність проблеми полягає у тому, що згідно з дослідженнями психолого- педагогічної науки пізнання дитиною навколишнього світу починається зі сприймання предметного середовища. Малюк тягнеться до предметів, речей, що оточують його, але в цьому може приховуватися небезпека для його здоров’я і навіть життя. Зважаючи на те, що з кожним роком збільшується кількість травмованих дітей унаслідок несформованих навичок користування предметами, речами, поведінки з незнайомими людьми, у природному довкіллі та в різних ситуаціях, постала потреба у системній роботі з дошкільнятами, щоб виробити в їхній свідомості стереотипи щодо безпеки у життєвому середовищі.

Одним із пріоритетних завдань є збереження та зміцнення фізичного і психічного здоров’я вихованців. Шляхи реалізації цього завдання обирались у системі та послідовно, відповідно до отриманих раніше результатів роботи у русі формування у дошкільників основ безпеки життєдіяльності (ОБЖД), шляхом формування свідомого ставлення до збереження власного життя та здоров’я; шляхом вправляння у практичних ситуаціях. Головним документом, яким керувався педагогічний колектив, був Закон України “Про дошкільну освіту”, де зазначено:

“ Заклад дошкільної освіти:

• створює безпечні та нешкідливі умови розвитку, виховання та нешкідливі умови розвитку, виховання та навчання дітей;
• формує у дітей гігієнічні навички та основи здорового способу життя, норми безпечної поведінки”.

Причини травм, що трапляються серед дітей, настільки різноманітні, що протидіяти їх виникненню складніше, ніж інфекційним хворобам. Тому після першого етапу роботи стало зрозуміло, що основна увага у профілактиці безпеки життєдіяльності дитини має спрямовуватися на виховну роботу, під час якої діти здобувають спеціальні знання, передають життєвий досвід. Ця робота має проводитись спільними зусиллями педагогів, медичного персоналу та батьків. Діти мають опанувати певні знання, уміння, навички, сформовані переконання, що потрібні кожній людині для збереження життя та здоров’я, а також мають бути підготовлені до дій у небезпечних ситуаціях.

Методичні рекомендації з питань безпеки життєдіяльності дошкільнят (що має враховувати педагог).

Уся робота з навчання дітей безпечної поведінки має проводитися з урахуванням таких головних чинників:

Вона не має обмежуватися лише навчанням дітей норм і правил поведінки. Їх необхідно також навчати обачності, уміння орієнтуватися та швидко реагувати в екстремальних ситуаціях.

Максимальний ефект досягається, якщо навчально – виховна робота ведеться одночасно за трьома напрямками: дитячий садок – діти – батьки.

Слід ураховувати особливості дитячої психіки, її підвищену вразливість. Тому неприпустимим є застосування так званої шокової терапії з акцентуванням на страшних наслідках пожеж, повеней тощо. Такий підхід може травмувати психіку дитини, призвести до стресів, тривог.

Важливе значення має і психологічна готовність дітей до сприйняття відповідної інформації про небезпеку та до практичних дій у надзвичайних ситуаціях. Працюючи з дошкільнятами, важливо враховувати властиві їм “вікові” страхи, що спричинені високою емоційністю, малим життєвим досвідом та багатою уявою дітей. Поглиблюючи знання дітей про навколишнє, формується в них готовність до ситуацій, в яких вони можуть опинитися. Якщо життєва ситуація не містить у собі елементів несподіванки і зрозуміла малюкові, безпідставні страхи не виникатимуть.